У мальовничому куточку Старовижівщини знаходиться с. Рудня. Наш край має багатовікову і неповторну історію. Витоки його губляться в глибокій давнині – за переказами , поселення тут виникли у ХVІ столітті. Археологічні ж знахідки, зокрема стоянки мезоліту і неоліту, виявлені вченими поблизу наших сіл , свідчать , що ця місцевість обживалася ще із праісторичних часів. Наші села, безумовно, є окрасою Старовижівщини, адже вони розташовані серед неймовірних лісових масивів, чистих джерел, тихоплинних потоків річки Вижівки.
Села , як і люди мають свій поважний вік. Молодість позначається новиною, а старість – мудрістю, остання чи не найбільше личить Рудні . Адже, за переказами Рудні більше 4-ох сотень літ . Як відгомін віків , звучать перекази про те, що ніби в цій місцевості по берегах річки Вижівки вели розробки так званої болотяної руди . Звідси й народилася назва населеного пункту .
Село Рудня знаходиться за 25 км від районного центру та за 15 км від залізничної станції Мацеїв, розташована за 43 км. від міста Ковеля . В кінці 19 століття в селі було 15 домів і 97 жителів . На сторінках нашої історії живуть також згадки і про те, що близько 60 хуторів оточували с. Рудня у повоєнний період. На даний час в селі проживає -247 чоловік.
Тяжким було життя села до революції .Селяни не мали своєї власної землі , бо вся земля належала панові .В 1910 році жителі с. Рудня закупили в пана Міочинського, який мешкав у Лукові, 207 десятин землі і працювали одноосібно. Селяни поділялись на середняків і бідняків. Пан, продавши землю, змушував сплачувати за її великі податки грішми. Розміри податків були величезні. На сторінках нашої історії живуть згадки про ярмо польської шляхти в особі пана Міочинського, який не відзначився особливою добротою та люб’язністю до селян, через що селяни мусили шукати кращого життя за океаном. Улітку 1919 року польська шляхта захопила частину України до Житомира. Таким чином, західна частина колишньої Волинської губернії залишилась у складі Польщі, село Рудня було окуповане польськими військами.
У 1934 році проходить бурхливий період селянських страйків , організованих осередком КПЗУ , що боровся за встановлення радянської влади на західній Україні. Односельчани боролися за встановлення Радянської влади , організовували маївки, виступи на вулиці з червоними прапорами .
У 1936-1938 роках були заарештовані Цюпак Василь та Цюпак Юрій, які відбували ув’язнення в Картузькій Березі. З приходом у село радянської влади в селі почала діяти сільська Рада . Першим головою сільської Ради був Іванчик Семен В. Комсомольська організація була створена в 1940 році. Першими комсомольцями були Радчук Іван Михайлович, Денисюк Анастасія Андріївна. З часом головами сільської Ради були: Киричук Андрій Максимович, Цюпак Тарас Трохимович, Максимук Степан Д. , Янкевич Василь, Максимук Петро, Данелюк Андронік. Сільська Рада знаходилася в центрі села, де проживала сім’я Максимуків. 11 травня 1957 року були об’єднані Кукуріківська Головнянського району і Сьомаківська Луківського району сільські ради з центром у селі Рудня, а сільська рада стала Руднянською Луківського району. 23 вересня 1959 року Указом Президії Верховної Ради УРСР ліквідований Луківський район. До Старовижівського району передано Руднянську сільську раду. З 30.12.1962 р. до 08.12.1966 р. сільська рада відносилась до Любомльського району. З 08.12.1966 року по даний час сільська рада відноситься до Старовижівського району. У 1960 рокці сільська рада перенесена в приміщення контори колгоспу, а в 1983 році побудоване нове приміщення, яке існує до цього часу. Сільськими головами працювали Гусар Мефодій , Шевчук Андрій І. Кучара Сергій , Панасюк Іван О. Муц Я.М.,Гузь Михайло М.,Марценюк Іван В. Поліщук Людмила І . Приходюк Олександр А. У жовтні місяці 2017 року відбулися вибори у Смідинську ОТГ і з цього періоду Руднянська сільська рада входить до її складу.
У 1940 році в с. Довгий Ліс був організований колгосп, організатором якого був Місюк Дмитро. Більшість земель с.Рудня належали цьому колгоспові.
Мирну працю трудівників села було перервано 22 червня 1941 року, коли почалася війна. І наше село було окуповане фашистськими загарбниками, як і вся прикордонна Волинь . Німці змушували людей здавати худобу, продукти. Багато чоловіків пішло на фронт. У цей період у тутешніх лісах діяли партизанські загони різних ідеологічних спрямувань . Їх боротьба з фашистами та поміж собою була сповнена протиріччями, кривавими сутичками і численними жертвами серед мирного населення. Село було окуповане німцями з 28.06.1941 року по18.07.1944 р. Під час окупації на село нападали німецькі литовці і мад’яри, грабували, вбивали людей, палили село. З села на примусові роботи в Німеччину були вивезені Киричук Дарія Андріївна та Максимук Анастасія Андріївна. В Німеччині вони працювали на військових заводах та у господарів і перебували там з 1942 по1945 роки.
За мужність і відвагу на фронтах війни 74 жителі села удостоєні урядових нагород. Війна спопелила 21 хату. Від рук червоних партизанів загинуло -40 чол. ,від рук ОУН-УПА -43 чол. Від рук німецьких фашистів чи їх сателітів -39 чол. В т .ч на фронті -32 чол .Вивезено органами радянської влади у віддалені райони СРСР у 1939-1941 роках -11 чол. У повоєнний період-60 чол. На Обеліск Слави занесено імена 66 загиблих громадян, які самовіддано боролися за незалежність і полягли смертю хоробрих на фронтах війни.
Після війни було знесено всі хутори, люди перебиралися в село і об’єднувались в колгоспи. Колективізація велася командно-адміністративними методами. До колгоспу забирали не тільки землю, а й наявний у людей сільськогосподарський інвентар, худобу і навіть господарські споруди (клуні, тощо). Супротив колективізації карався штрафами, арештами, виселеннями. В селі Рудня колгосп було організовано з 10.05.1948 року. Його ініціаторами були Цюпак Юрій Йосипович , який був першим головою новоствореного колгоспу і Максимук Степан Денисович . Повністю завершена колективізація села була в 1948-1949 роках . В 1954 році відбулося укрупнення двох колгоспів: с. Сьомаки (к-п ім. Ворошилова) і колгосп ім.Дзержинського с. Рудня , а колгосп «Червоний колос» був приєднаний у 1957 році (с Кукуріки ). Об’єднаний колгосп називався ім. Дзержинського . Головою колгоспу на той час був Максимук Михайло Леонтійович .
Після воєнного лихоліття на Поліссі прискореними темпами велося мирне будівництво. Спраглі до творчої праці на користь краю його жителі проявляли справжній ентузіазм в усіх починаннях. На ключових напрямках господарювання бракувало спеціалістів, переважала ручна праця. І все ж село спиналося з колін, налагоджувався побут, зросло виробництво. Проходили роки, колгосп зміцнювався, розбудовувався, вирощувались високі врожаї жита та льону, картоплі та буряків , були високі надої молока та розвивалось тваринництво. Правління колгоспу розміщувалось у конторі, цей будинок був побудований у 60-х роках і збережений до цього часу. Головами колгоспу були :Данелюк Андронік, Шевчук А. І, Баран Федір, Щесюк В.Ф. ,Цехош В.П.,Стоцький О.Д. ,Борис В . В , Гузь М.М. Славною сторінкою історії села є його жителі, які трудилися в полі на тваринницькій фермі: бригадири, ланкові, трактористи, комбайнери, водії, різноробочі .На тваринницькій фермі :доярки ,телятниці , пастухи ,свинарки ,підвожчики кормів. Багато з них були занесені до «Книги пошани», яка велася в колгоспі. Також були нагороджені орденами і медалями ,цінними подарунками , грамотами за трудові заслуги. Періодом процвітання нашого колгоспу було головування Щесюка В.Ф. та Цехоша В.П ,які організували розбудову ферми , та сприяли розвитку села в цілому .
Йшли роки, змінювалися часи, назрівала перебудова. Колгосп ім. Д зержинського у 1993 році перейменували в КСП «Колос», у 2000 році перейменовано на СВК «Колос», у 2003 році СОК «Руднянський», у 2007 році ліквідація господарства згідно ст.40.п. 1 КзпП України .
Із 1960 по 1985 роки були благодатніми для розвитку інфраструктури наших населених пунктів: саме в цей період були побудовані основні сільські установи, прокладена дорога із твердим покриттям.
У 1985 році було побудовано колгоспом дитячий садочок . В дитячому садочку прагнули зробити для малечі усе, щоб діти почували себе затишно, проводилися різні свята та урочистості, вихованці активно брали участь в різних районних конкурсах. В цьому заслуга всіх працівників закладу. З 1995 по 2007 рік садочок у зв’зку з фінансовою скрутою не працював, А у 2007 році відновив свою роботу і працює по даний час. Працівники закладу: Чабан Л.С.,Оніщук Л.В., Приходюк Л.В., Сачук Т.А.,Климук М.В. – вкладають всі сили та знання у виховання дітей.
Початкова школа в с. Рудня була з 1912 року і проіснувала до 1914 року. Після цього до 1927 року в селі школи не було, а в 1927 році знову почала працювати початкова школа .Спеціального приміщення не було ,наймали в господаря . За панської Польщі і в післявоєнний період школа розміщувалась у хаті Крощука . Із 1948 року вона функціонує як семирічна . У 60-х роках ще була школа навпроти садиби Клімука Івана І., навчалися в ній діти молодших класів ,їхньою вчителькою була Киричук Марія Ф. , а учні старших класів приходили на уроки трудового навчання, які проводив Максимук Макар Микитович . У 1963 році побудоване нове приміщення для школи з восьми класних кімнат , з допоміжними приміщеннями .З 1989 року заклад працює як неповна середня школа ,а з 1993 року як загальноосвітня школа І-ІІ ступеня с. Рудня . На даний час в школі навчається 55 учнів Першим директором школи була Литвинчук К.Р. Значний вклад у будівництво школи вніс директор школи Лавровський П.Й. Пізніше заклад очолювали Клібанець П.О. , Максимук О.М. ,.Мочичук С.А., Поляк Г.І. ,Карпук Г.Т. З 1977 по 1987 р та з 1991 року по даний час директором школи є Муц Я.М. У 2017 році побудовано нову котельню, замінено покрівлю, проводяться внутрішні оздоблювальні роботи.
Після закінчення війни село поступово розбудовувалось , оновлювалось. У хаті, з якої колись виселили Максимуків, у центрі села до 1948 року була хата –читальня, якою завідував Марценюк Мифодій .З 1948 по 1951 рік в хаті –читальні була завідуюча Морозюк Г.А. У 1951 році був побудований будинок культури і книги, які були в хаті-читальні, перенесені в клуб ,і завідувала ними ще Морозюк Г .А. У 1952 році хата –читальня була реорганізована в сільську бібліотеку в с.Кукуріки і розміщувалася в приміщенні клубу . У липні 1985 року Кукуріківську сільську бібліотеку було перенесено в новозбудоване приміщення при сільській Раді с. Рудня .Завідуючою бібліотекою з липня 1985 року по жовтень 2014 року працювала Гузь Любов Василівна .З жовтня 2014 року по даний час на посаді бібліотекаря працює Хомич Надія М .Бібліотека є бібліотечно-бібліографічним ,культурно-просвітницьким і соціальним центром ,здійснює роботу по відродженню української літератури . Організовує обслуговування всіх категорій населення .Надає систематичну допомогу школярам в опановуванні знаннями з шкільних предметів ,підвищує бібліотечну культуру школярів , збирає матеріали краєзнавчого характеру. Спільно з школою веде пошукову роботу з історії села . Книжковий фонд бібліотеки на 1.01.2018 року становить 6827 книг і періодичних видань. При бібліотеці діє клуб за інтересами «Берегиня» .Бібліотека співпрацює з громадськими організаціями села , Будинком культури , сільською Радою , з школою. Проводяться масові заходи , конкурси ,вікторини , літературні години ,презентації книг ,народознавчі години ,дні села ,заходи приурочені знаменним датам в історії України ,області ,району ,села.
Вагоме місце в історії села займає Будинок культури ,побудований він у 1951 році. Працювали в ньому відповідальні ,обдаровані люди. Довгий час трудилися тут Бабій Іван Михайлович, Гусар Мефодій Миколайович, Поліщук Марія Савівна. Вони віддавали всі свої сили ,знання та вміння, так би мовити жили роботою .Створювались гуртки художньої самодіяльності, працювала агітбригада. Їх учасники своїм співом радували односельчан ,брали активну участь в районних конкурсах, виступали на тваринницьких фермах ,токах ,в полі. В будинку культури проводились урочисті проводи в армію , урочисті церемонії реєстрації шлюбів та народження. Був створений духовий оркестр .Ні одне весілля чи урочисті події , які проходили в селі чи сусідніх селах , не обходились без його участі. Вагоме місце у роботі Будинку культури займав драматичний гурток. Самодіяльні артисти вивчали п’єси українських та російських класиків, і їх герої оживали на сцені Будинку культури .З початком перебудови в країні погіршились умови праці культурних працівників. Закривали клуби , скорочували працівників .Приміщення Будинку культури потребувало ремонту. У 2016 році було перекрито дах ,зроблено нову підлогу ,в залі перемуровано грубку .В клубі проводяться вечори відпочинку ,заняття гуртків . проходять творчі звіти .Учасники художньої самодіяльності беруть активну участь в різних районних конкурсах . Все це проводиться під керівництвом директора будинку культури Цюпака Сергія А. який працює багато років.
Упродовж 35-ти років при будинку культури села Рудня діяла кіноустановка. Незмінним кіномеханіком усі ці роки відпрацювала Оніщук Валентина Іванівна.
Про здоров’я односельчан постійно турбується працівник ФАПу Іванчик Руслана А. Вона молодий працівник , зарекомендувала себе хорошим спеціалістом .До неї звертаються люди не лише при великій необхідності ,але й за порадами. Ветеранами охорони здоров’я в селі є Сосідко Надія , Радчук Людмила Ф. ,Максимук Віра А, які своєю працею заслужили повагу від односельчан.
Можуть наші односельчани гордитися Смоляруком Петром, який виконував свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані, Марцинюком Василем, який брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, Левчуком Михайлом, учасником АТО, Кірічуком Юрієм, який проходить службу в Збройних силах за контрактом.
Село Рудня має своє відділення зв’язку з 1962 року, працівниками якого були Данелюк Володимир, Цехош Тамара І. і теперішній працівник Панасюк Наталія І. Дякуючи їм всім ми маємо тепер можливість отримувати періодичні видання ,пенсіонери мають змогу отримати пенсії ,соціальні виплати , маємо де оплачувати комунальні послуги . Також у нашому селі є вежа оператора мобільного зв’язку КИЇВСТАР.
На території села Рудня функціонує один торговий заклад . який є платником податків і, відповідно, поповнює сільський бюджет.
Ще донедавна з гіркотою в душі дивилися селяни на поля, які поросли лісом і стали непридатними для обробітку. А вже сьогодні, з приходом інвестора у село, який заснував ТОВ «ГОЛДЕН-БЕРРІ» і розкорчували понад 30 га поля , знищили 20 річні самосіви дерев і кущів, здійснили культивацію 125 га земель для посіву, на 50 га угідь засіяли озимі культури.
Тепер більшість селян ведуть одноосібні господарства. Додатковий дохід місцеві жителі отримують , збираючи лісові дари – чорницю, ожину , гриби, та продаючи продукцію з присадибних ділянок . Особливу увагу приділяють картоплярвству, овочівництву. У приватному секторі починає відроджуватися і ягідництво.
Будучи у наших селах, ви можете відвідати оселі, господарі яких здивують вас своїми талантами і захопленнями. Денисюк Станіслав власноруч майструє меблі: столи, табуретки, ліжка, різноманітні полички, двері. Вміє складати із дерева садові альтанки і дитячі ігрові споруди. А завітавши до оселі Ганни Іванівни Ванкевич, зможете отримати майстер-клас із випікання короваю, а також спробувати попрацювати за ткацьким верстатом. Бжолярством займається Марценюк Іван В.
Змістовним і корисним ваше перебування у нас можуть зробити риболовля, збір ягід та грибів. Місцеві жителі із задоволенням відпочивають на просторах мальовничої природи. Якщо і ви бажаєте екстриму, то береги Вижівки чекають на ваші намети і спальні мішки.
І хоч жителів в селі не так і багато, усі вони пишаються своїм рідним селом, традиційно підкреслюють красу нашої природи, свою гостинність і щирість душі. І розуміють, що лише завдяки старанності та наполегливості, можуть зробити наше село справді унікальним. Адже працюємо заради майбутнього наших дітей та внуків.
1.Історія міст і сіл Української РСР .Волинська область . –К. : Головна редакція УРЕ ,1970.- с.677 .
2.Кучінко М.М., Охріменко Г.В .Археологічні пам’ятки Волині.-Луцьк ,1991.- с .104 .
3.Минуле і сучасне Волині та Полісся .Сереховичі та Старовижівщина в історії України ,Волині та Полісся : Науковий збірник .-Луцьк .-2006. Випуск 21.- 186 .188.189 с.
4.Павлов В.В. Старовижівщина –поліський край : історико-краєзнавчий нарис.-Луцьк:Надстир’я,2006.-с.93